Огляд «Життя Чака» — фільм, після якого хочеться обійняти життя

В прокат вийшов новий фільм «Життя Чака» / The Life of Chuck, знятий за новелою Стівена Кінга. Пропонуємо огляд стрічки та наші відгуки, щоб зрозуміти, чи варто дивитися її в кіно.

Важко сказати, з чого почати, коли мова заходить про «Життя Чака». Будь-який опис може забрати у глядача той особливий ефект несподіванки, який дарує перший перегляд. Можна сказати лише одне: це стрічка для дуже широкої аудиторії — емоційна, відверта й водночас не спрощена. Вона балансує між сентиментальністю та банальними «листівковими» істинами, але не переходить цієї межі. І саме тому після фінальних титрів виникає бажання обговорити побачене.

Фільм — екранізація однойменного оповідання Стівена Кінга. Над ним працював Майк Фленеґан, знаний за «Доктор Сон» та інші адаптації творів Кінга. І хоча «Життя Чака» ділиться на три частини, називати їх «актами» не зовсім коректно. Це радше «частини симфонії» — музичні рухи, які передають настрій і ритм. Це і є музичне кіно: не через наявність музичних номерів, а тому, що воно рухається, мов мелодія — плавно, несподівано, емоційно.

Сюжет «Життя Чака»

Сюжет фільму «Життя Чака» подається не в хронологічному порядку. Ми спостерігаємо за життям бухгалтера Чака Кранца, дорослого якого грає Том Гіддлстон, а в дитячі роки — юні актори. Перша частина розгортається у майбутньому, де світ потроху розвалюється. Починається все з відключення інтернету, а далі — електроенергія, зв’язок, саме існування…

Головні герої — шкільні вчителі Марті Андерсон (Чіветел Еджіофор) і Фелісія Гордон (Карен Ґіллан), які колись були подружжям. У кризовий момент вони знову зв’язуються телефоном. Марті імпульсивно вирішує приїхати до неї. По дорозі він зупиняється у старого друга — власника похоронного бюро Сема Ярборо (Карл Ламблі), який, як виявиться пізніше, хоронив важливих для Чака людей.

Новини постійно прориваються у кадр, додаючи відчуття хаосу. Технології, які ми сприймаємо як належне, поступово зникають. Землетрус у Каліфорнії розколює сушу і топить її в океані. Можна сказати, що природа помирає, або ж — повстає. І всюди починають з’являтися образи Чака. Хто він? Чому білборди дякують йому за 39 чудових років? Як це пов’язано з усім іншим?

Три частини фільму

Кожну з частин фільму можна сприймати як окрему короткометражку. Але друга частина — найцікавіша. Дорослий Чак проходить повз вуличного музиканта і раптово починає танцювати. До нього приєднується незнайомка Дженіс (Анналіз Бассо), яку щойно покинули. Між ними з’являється хімія. Що буде далі?

У фільмі багато таких моментів, коли герої приймають імпульсивні рішення, які приносять або глибоке щастя, або втрати. Але суть одна: кожна мить має значення. І, можливо, саме тому треба бути «присутнім» у власному житті, поки Смерть не покличе. Не хвилюйтеся, це не фільм, де герої мусять «розібратись» у своєму житті до останньої деталі. Навпаки, тут багато невисловленого. Фленеґан дозволяє глядачеві самому заповнювати простір — і це одна з причин, чому стрічка виглядає такою теплою й щирою, попри свою структурну складність.

Третя частина повертає нас до дитинства Чака. Ми нарешті бачимо повну сцену, на яку натякали раніше. Його дідусь — у виконанні Марка Гемілла — добрий, хоча і не завжди мудрий порадник. Бабуся — Міа Сара — танцює з такою легкістю, що буквально змушує закохатися в себе з першого погляду. Її образ — коротке сиве волосся, щира усмішка, великі мудрі очі — навіває асоціації з великою французькою актрисою, ім’я якої наче ось-ось згадаєш.

Рішення, прийняті в юності, відгукуються пізніше. І хоча події охоплюють довгий проміжок часу, монтаж створює враження швидкоплинності — як згадка про дитинство, яка блимає і зникає.

Кожен актор справляє враження, навіть ті, хто з’являється лише на хвилину. Меттью Ліллард у першій частині доводить до сліз. Еджіофор наповнює Марті гідністю й теплом. Ґіллан — уважна й щира. Гіддлстон з’являється лише в одній частині, але його танець на постері не випадковий — він є «обличчям» фільму. Його стримана емоційність зворушує.

У стрічці легко впізнати вплив класики: «Різдвяна історія», «Це дивовижне життя», «Амелі», бельгійський шедевр «Тото-герой» і майже невідомий скарб «32 короткометражки про Ґленна Ґульда». Але при цьому «Життя Чака» — цілком оригінальна робота.

Висновок

Багато хто називає фільм науковою фантастикою — навіть сам дистриб’ютор Neon. Але, як і в деяких романах Курта Воннеґута (зокрема «Бійня номер п’ять»), науково-фантастичні елементи тут — лише спосіб передати внутрішній світ героя. Можна трактувати історію і як «спогади на межі смерті», і як метафору, і як щось ще. І кожне тлумачення буде доречним. У цьому сила фільму. Багато стрічок не мають навіть чіткої точки зору. А тут — ціла призма. І вона залишає простір для мрій. Як сказав Девід Лінч, це фільм, що дає «кімнату для снів».

Оцінка «Життя Чака»: 9 з 10

Дивіться інші огляди фільмів на сайті.