Огляд «Фантастична 4: Перші кроки» ─ супергеройське кіно з людським обличчям
В український прокат вийшов новий супергеройський фільм «Фантастична 4: Перші кроки». Пропонуємо оперативний огляд картини та наші відгуки про те, чи вартий він уваги.
«Фантастична 4: Перші кроки» — це динамічний супергеройський екшн, який, як і нинішній «Супермен», одразу кидає глядача в глибоку воду — без попереджень. Щоправда, творці таки подають рятівні «нарукавники» у вигляді короткого фільму всередині фільму. У ньому пояснюють, як четверо сміливців — подружжя вчених Рід Річардс, він же еластичний Містер Фантастік (Педро Паскаль), і С’ю Шторм, вона ж Невидима Дівчина (Ванесса Кірбі); її молодший брат Джонні Шторм, він же Людина-Смолоскип (Джозеф Квінн); і найкращий друг Ріда Бен Ґрімм, він же Кам’яна Людина (Ібон Мосс-Бакрак) — зазнали впливу космічного випромінення під час польоту в космос і повернулися на Землю зі суперсилами. Втім, далі все залежить від уваги глядача.
Сюжет «Фантастична 4: Перші кроки»
Хочеш знати, що там із сюжетом? Якщо ні, збережи цю рецензію на потім. Якщо коротко: це добротна, розумна, місцями навіть натхненна екранізація коміксу, яка дає все, чого публіка чекає від жанру (включно з міжгалактичними подорожами та масштабними битвами), і додає щось зверху — передусім завдяки продуманій акторській грі й дизайн-постановці, яка заслуговує на окремий розділ у цій рецензії (і отримає його трохи далі). За технічним виконанням це, можливо, фільм на три зірки з п’яти. Але гра акторів і візуальний стиль виводять його далеко за межі стандартного супергеройського рівня — тобто тих самих нудно освітлених заставок із CGI-обличчями.
З перших секунд фільм не гальмує. С’ю каже Ріду, що вагітна. І вся історія розгортається навколо цієї події. Вона мала б бути щасливою, та перетворюється на лихо з появою Срібної Серферки (Джулія Гарнер), яка з’являється на Землі й буквально розриває Нью-Йорк — разом з усіма уявленнями героїв про майбутнє.
Серферка називає себе «Вісницею Ґалактуса», тобто міжгалактичною агенткою з підбору планет для надбагатого замовника. Уже не весело. Але ще гірше, що Ґалактус (Ральф Інесон) не просто хоче володарювати — він прилітає на світ, який схвалив його «скаут», і з’їдає планету своїм механічним монстром. Бо, як він каже, його «вічний голод» ніколи не втамовується.
Цього разу Ґалактус вражає героїв несподіваною пропозицією: віддати їхнього ще ненародженого сина, якому судилося стати супергероєм, в обмін на те, що Земля залишиться неушкодженою. Великий Г хоче завантажити свою свідомість у тіло немовляти, щоб той продовжив його місію. Наче мікс «Пастки» й «Бути Джоном Малковичем», тільки з пожиранням планет. Це сюжет зі сивої давнини — ще з часів Авраама. І влучає в глибинний страх, набагато древніший за будь-який комікс.
Режисерська та акторська робота
Режисер — Метт Шакман. У нього одна нога в телебаченні (зокрема серіал Disney+ «Ванда/Віжн»), а інша — у театрі (він заснував Black Dahlia Theater і п’ять років керував Geffen Playhouse у Лос-Анджелесі). Тож не дивно, що фільм звертає особливу увагу на нюанси акторської гри. Це рідкість для супергеройського жанру, де зазвичай усе зводиться до підліткового бурчання й саркастичних жартів.
Цьому фільму, щоб вважатися успішним, достатньо було не повторити провал екранізацій 2005 і 2015 років (хоча безбюджетна версія 1994 року, спродюсована Роджером Корманом, принаймні має свій шарм). Але «Фантастична 4: Перші кроки» йде далі. Четверо головних акторів настільки переконливо передають родинну динаміку, що здається, ніби ти справді вперше завітав у дім до великої родини, яка давно разом і щиро любить одне одного.
Педро Паскаль, який прославився завдяки ролям чутливих героїв, спершу трохи не вписується в образ Ріда Річардса — розумника, що іноді видається холодним, навіть якщо й гнучким як тілом, так і мораллю. Але хімія з Кірбі настільки сильна, що ти віриш у їхню пару й відчуваєш їхній відчай від потворної дилеми, що перетворює героїв на злочинців — принаймні в очах тих, хто вважає пропозицію Ґалактуса гідною розгляду. Чим глибше історія занурюється у свою моральну безодню — а вся драма зводиться до спроб знайти альтернативу самопожертві — тим людянішими стають Рід і С’ю. Тут багато сліз, і всі вони виправдані.
Емоційна напруга
Та це не означає, що перед нами трагіфарс на чотири хустинки. Супергеройський блокбастер з дев’ятизначним бюджетом не стане вбивати немовля. Тож у сценарію (а над ним працювали четверо авторів) є межа у створенні загроз. Емоційна напруга тут — інструмент для якомога швидшого розкриття персонажів, після чого їх дві години жбурляють у проблеми. «Фантастична 4: Перші кроки» робить це настільки вправно, що іноді аж занадто. Монтаж місцями не просто викидає зайве, а відрізає м’язи разом із жиром. Бен Ґрімм і Джонні Шторм не отримали стільки уваги, скільки Рід і С’ю, і їхні актори лише натякають, ким є ці персонажі.
Та навіть попри це Квінн влучно показує імпульсивного, трохи невпевненого в собі хлопця, який палає не лише фізично, а й внутрішньо — і розуму в нього більше, ніж здається. А Мосс-Бакрак у ролі Бена Ґрімма буквально тягне фільм на собі. Його несподіваний роман із вчителькою Рейчел Розман (Наташа Ліонн) перегукується з класикою робітничого кіно: «Марті», «На причалі», «Роккі» (жарти вставляй сам, я ж не Шекі Грін). Їхні сцени такі щирі й приємні, що хочеться ще. Навіть Ґалактус виглядає не просто гігантом із глибоким голосом і ненаситним апетитом. Коли він прилітає на Землю, бере жменю ґрунту й рослин, нюхає її, як сомельє виноград. Це сомельє приречених світів.
Чарівний світ «Фантастична 4: Перші кроки»
Світ «Фантастична 4: Перші кроки» хочеться досліджувати безкінечно. Заставка пояснює, що герої живуть на «Землі 828» — не нашій. Це дає авторам свободу не зважати на попередні фільми Marvel. А разом з тим — створити, мабуть, найвразливішу сценографію цього року. Її автор — Касра Фарагані, знайомий глядачам за серіалом «Локі».
Дизайн — не просто модерн середини XX століття. Це мікс усього — від 40-х до кінця 70-х, з елементами футуризму того часу: літаючі автівки, як у «Джетсонах», і робот-дворецький ГЕРБІ, який, до речі, дуже милий. У цьому світі можливі міжзоряні подорожі, але комп’ютери на борту виглядають так, ніби їх позичили в шкільному кабінеті інформатики 1983 року. Часом хочеться зупинити кадр і роздивитися деталі: Pan Am, Canada Dry, Yoo-Hoo, телевізори з ЕПТ, фільми з назвами на кшталт «Слідами грибів», «Світанок у Мінську» й «Уолт Дісней представляє: Близнюк Імператора».
Єдине, що може трохи відволікати — і це не провина фільму — це відчуття, що все це ми вже десь бачили. А точніше — в «Суперсімейці» Бреда Берда. Там теж поєднали десятиліття, додали супернемовля, а тепер — ось воно знову. До того ж музику до обох стрічок писав Майкл Джаккіно. Щоправда, цього разу без шпигунської романтики й оркестрових вибриків — але з новими свіжими мотивами. Втім, комікс Джекірбі, якому й присвячено цей фільм, з’явився ще 1961 року, задовго до всіх Бердів. І тепер кіно просто повертає належне джерелу натхнення.
Така плутанина трапляється часто — хтось скаржиться, що «Дюна» і «Джон Картер» копіюють «Зоряні війни», хоча насправді все навпаки. Та автори не мають іншого вибору: просто розповідати історію й вірити, що вона зазвучить по-новому. І тут їм це вдалося.
Висновок
Фільм не годує з ложечки. І саме в цьому його принадність. «Фантастична 4: Перші кроки» настільки візуально розкішний, що навіть якби сюжет був посереднім, заради картинки вже варто було б іти в кіно. Цей світ нагадує мозаїку з усього баченого й усього, що тільки снилося. І тому він вартий уваги.
Оцінка «Фантастична 4: Перші кроки»: 8 з 10
Дивіться інші огляди фільмів на сайті.
Огляд «Супермен» 2025 Джеймса Ґанна: новий герой, знайомі смаки
