Огляд «Маска»: Елізабет Мосс у моторошній сатирі про культ молодості
В прокат в кінотеатрах вийшов хорор «Маска» про жагу до вічної молодості та краси. Пропонуємо огляд та відгуки про картину, щоб зрозуміти, чи варто дивитись його в кіно.
Боді-хорор і феміністична критика суспільства чудово поєднуються — ніби створені одне для одного. Пригадаймо «Жінку-осу» Роджера Кормана 1959 року, де власниця косметичної імперії проводить експерименти з маточним молочком і перетворюється на вбивцю-мутанта. І, звісно, не можна не згадати «Смерть їй личить» Роберта Земекіса, де Меріл Стріп і Ґолді Гоун отримують вічну молодість разом із кумедно моторошними побічними ефектами.
Макс Мінґелла — актор, який став режисером, — у своєму другому фільмі «Маска» тяжіє не стільки до стилю Кроненберґа, скільки до Вотерса й Земекіса. Його фільм — боді-хорор із чорною сатирою, де Елізабет Мосс потрапляє в пастку блискучого світу краси, створеного її героїнею Кейт Гадсон.
Сюжет «Маска»
Мосс грає Саманту, або просто Сема — колишню зірку ситкому «Ганна має серце» (про дівчинку з розмовляючим серцем). Тепер вона середнього віку і проходить принизливе прослуховування: усі, включно з нею, знають, що роль дістанеться молодій ютуб-зірці та інфлюенсерці Хлої Бенсон (Кая Ґербер), доньці Сінді Кроуфорд і Ренді Ґербера. Хлоя відвідує модну клініку «Маска», якою керує Зої Шеннон (Кейт Гадсон). Саманта вирішує спробувати. У гіршому разі, думає вона, процедура допоможе від псоріазу. «Якщо не спрацює — то не спрацює», — загадково каже хтось із героїв.
Ми ж знаємо краще. У прологу знаменита акторка Дженна Джанеро (Елізабет Берклі) бігає домом, покрита дивними спорами, і з жахом зрізає з ноги шматок шкіри, схожий на гриб. Бр-р. Але Саманта вперто ігнорує очевидні тривожні знаки. На вечері в клініці вона спокійно їсть рожеву страву, яку Зої описує як «власну скинуту шкіру». Сем не кліпає оком. Незабаром вона ходить у рожевому халаті, підключена до крапельниці з рожевою рідиною, а в динаміках грає «Walking on Sunshine». Іронія зашкалює.
Псоріаз зникає, але на шиї з’являється темно-синій наліт — той самий, що ми бачили у Берклі. Доктор Г’юберт (Аріан Моайєд) не переймається — просто віддирає його. Зате важче пояснити синю рідину, якою Саманта раптово блює на колег.
Сценарій та режисура
Попри моторошність, режисер Макс Мінґелла і сценарист Джек Стенлі тримають фільм у тоні фарсу. Згадаймо абсурдного асистента Корнеліуса — високого, худорлявого, в чорному з помаранчевими рукавичками. Він міг би бути гостем з шоу «Sprockets». Фінал же відсилає до ще одного фільму Вотерса — «Множинні маніяки».
Усе тримається на Мосс, яка ще й продюсувала стрічку. Вона знову демонструє майстерність у ролі жінки, змушеної переживати приниження. Саме завдяки їй «Маска» не розвалюється на гротеск і пародію — під усім цим абсурдом ховається серйозна тема: що відбувається, коли суспільство вимагає від жінок бути вічно молодими.
Висновок
«Маска» — дотепна, огидна й болісно правдива сатира про красу, яка зжирає себе.
Оцінка «Маска»: 8 з 10.
Дивіться інші огляди фільмів та серіалів на сайті.
