Огляд «Людина, що біжить»: чи вийшло перевершити класику 18987 року та що думають Кінг та Шваценеггер

Починаючи з 13 листопада, кінотеатри демонструють антиутопічний бойовик «Людина, що біжить» 2025 року. Це друга кіноадаптація класичного роману Стівена Кінга після культової версії 1987 року з Арнольдом Шварценеггером. Цей огляд допоможе вам скласти враження про нову картину. А на додачу опублікуємо відгуки про фільм самих Стівена Кінга та Арнольда Шварценеггера.

Редґар Райт у своєму ремейку «Людина, що біжить» одразу натискає педаль у підлогу й майже не зупиняється. Швидкий темп працює як заряд адреналіну — він не дає глядачам зациклитися на правдоподібності. Він також відволікає від серйозного аналізу світу фільму — принаймні певний час. І це навіть добре. Хоча ця версія виходить бруднішою й жорсткішою за екранізацію 1987 року, вона не пропонує багато нових думок про порожнечу й жорстокість сучасного життя.

Сюжет «Людина, що біжить» 2025 року

Фільм «Людина, що біжить» 2025 року розповідає про жорстоке телешоу, де простих людей переслідують кілери в прямому ефірі. Ґлен Павелл додає головному героєві Бену Річардсу різкості й стриманої вибуховості. Бен живе у квартирі розміром із два паркомісця разом із дружиною Шейлою (Джеймі Ловсон з фільму «Грішники») та маленькою донькою. Дитина постійно хворіє, але лікування недоступне — медицина коштує дорого, а в чергах неможливо дочекатися прийому.

Шейла гарує у сумнівному закладі — чи то борделі, чи то стрип-клубі; про це говорять натяками. Вона навіть починає думати про «поради» для клієнтів, щоб отримати чайові. Їй доводиться заробляти удвічі більше, бо Бена знову звільнили. Його виганяли вже не раз — за непокору й проблеми з характером.

Бен — не злочинець, хоча систему це не зупиняє: скоро її пропагандисти зліплять із нього чудовисько. Він нормальний хлопець із чітким моральним стрижнем, але вибухає щоразу, коли бачить несправедливість. А колишня демократія тим часом перетворилася на корпоративну диктатуру, де поважають лише владу й привілеї. Тож Бен живе у постійній злості. Навіть у снах йому не стає легше. (У версії 1987 року Бен — честолюбний пілот-поліцейський, якого оголосили ворогом через відмову стріляти в голодних протестувальників.)

Герої та антигерої

Бен вирішує, що зможе врятувати сім’ю лише в один спосіб — піти на популярні телешоу, де учасники ризикують життям за гроші. Єдина програма, на яку він клявся не подаватися, — це «Людина, що біжить». Там трійки «Бігунів» ховаються серед населення 30 днів і намагаються вижити. Ведучий — яскравий і самозакоханий Боббі Ті (Колман Домінґо). Шоу сфальшоване: за всі роки не виграв ніхто. Дрони стежать за Бігунами, а наймані кілери — «Мисливці» — полюють на них. За донос дають гроші. Є навіть окремий застосунок.

Автор і продюсер шоу Ден Кілліан (Джош Бролін) бачить у Бені перший «дозволений» шанс на перемогу — через його характер і бунтівність. Спершу телевізійники виставляють Бена карикатурним «дармоїдом» — ледарем, який нібито зжер доброту роботодавців і тепер шкодить своїй дитині. «Він вкусив руку, що його годувала, бо так роблять собаки!» — кричить Боббі Ті, підливаючи гніву натовпу. Шейлу теж оббріхують. Її навіть переселяють, бо фанати шоу хочуть розправи.

Бен не ламається. Він іде за власними принципами, а не за порадами маніпуляторів. Він знаходить підпільну мережу людей, які допомагають Бігунам: продавця зброї й спорядження (Вільям Г. Мейсі), подкастера, що підтримує Бігунів (Деніел Езра), і винахідника (Майкл Сера), який мріє помститися за батька-дисидента.

Робота режисера та акторів

Як і в попередніх роботах, Едгар Райт знову демонструє майстерність. Він робить кожен кадр і репліку точними. Монтаж подачі інформації хльосткий, як у «Крутих фараонах». Саундтрек (куратор — Кірстен Лейн) — із рідкісних хітів. Перегони й бійки зняті різко й динамічно (монтажер — Пол Мекліс).

Та цього разу хочеться більшого — зупинок, тиші, розвитку персонажів. Другорядні герої яскраві, але їхні історії мчать так швидко, що емоції не встигають осісти. Навіть найпотужніші моменти — як дилема персонажа Сери між життям і помстою — проходять повз.

Самого Бена теж подають схематично. Він — різкий, саркастичний антигерой, якого міг би зіграти молодий Брюс Вілліс. Його постійна злість інколи смішить, але вона одноманітна. Актор масштабу Вілліса чи Шварценеггера, які не потребують нюансів, можливо, зміг би заглибити образ сильніше. Павелл хороший, але йому ще рости, щоб тягнути на собі такий нерівний фільм.

Похмурий світ фільму «Людина, що біжить»

На відміну від кіношної версії 1987 року, дія якої відбувалася на яскравих студіях і руїнах, Райт разом зі співсценаристом Майклом Баколлом («Скотт Пілігрим проти світу») переносить історію в майбутнє, де технології зросли, а мораль — ні. Мрія про добробут виглядає жалюгідною ілюзією. Економіка працює так, що всі гроші течуть нагору. Люди виснажуються й бояться зубожіння. Бідні стоять у нескінченних чергах за їжею. Бен каже, що найщасливішим днем для нього був той, коли дочка вперше скуштувала морозиво — «коли нам нарешті випав номер у парку».

«Людина, що біжить» 2025 року робить заяви про гідну зарплату, доступне лікування, житло, профспілки та відповідальність корпорацій. У деяких сценах відчутний дух гротескної сатири з оригінального фільму й стрічок Пола Верховена — «Робокопа» та «Зоряного десанту».

Але фільм виглядає занадто розрахованим на тренди. Його бачення людства як розлюченої, сліпої маси слабко підтримує ідею, що правду можна донести й щось змінити. Стрічка ніби каже, що все марно: люди сприймають Бена або як героя, або як чергову розвагу — і не факт, що вони розуміють, заради чого він бореться.

Реакція Стівена Кінга та Арнольда Шварценеггера на фільм «Людина, що біжить» 2025 року

Стівен Кінг, автор роману «Людина, що біжить», захоплено оцінив нову кіноадаптацію, назвавши її «фантастичною». Він схвально порівняв фільм із «Міцним горішком» нашого часу, охарактеризувавши його як «двопартійний атракціон гострих відчуттів». Таким чином, Кінг наголосив на універсальній привабливості та високій динамічності стрічки, режисером якої є Едгар Райт.

Арнольд Шварценеггер також похвалив стрічку 2025 року. Він заявив, що нова версія «потрапляє точно в ціль». Картина вийшла «фантастична» та «креативна», а «екшен ─ неймовірний».

Висновок

Фільм «Людина, що біжить» хоче бути більшим за просто розвагу — і саме це його підводить. До фінальних титрів стає зрозуміло: картина сама потрапляє в пастку системи, яку намагається висміяти. Жвавий старт викликає зацікавленість. Однак чим довше тримаєш дистанцію, тим більше фільм розсипається.

Оцінка «Людина, що біжить»: 7 з 10

Дивіться інші огляди фільмів та серіалів на сайті.