Огляд «Ліло і Стіч»: родина, яка народжується з хаосу

В український прокат вийшов новий сімейний пригодницький фільм «Ліло і Стіч» (2025 року) від Walt Disney Pictures. Наш огляд розповість про сильні та слабкі сторони картини, а наші відгуки допоможуть прийняти рішення щодо доцільності походу у кіно на цю стрічку.

Анімаційний фільм Disney 2002 року про маленьку гавайську дівчинку, яка подружилася з прибульцем, схожим на синю коалу, створили Кріс Сандерс і Дін Деблуа. Згодом вони разом зняли ще одну зворушливу історію про людину та фантастичну істоту — «Як приборкати дракона». Обидві стрічки цьогоріч отримали свої ігрові версії.

Відданим фанатам оригіналу буде приємно побачити знайомі обличчя. У стрічці з’являються Тіа Каррере (вона ж озвучувала Нані, старшу сестру Ліло), Джейсон Скотт Лі (оригінальний Девід, друг Нані) та Емі Гілл, яка чудово втілила образ доброї сусідки Туту (у мультфільмі вона озвучувала трохи розгублену власницю магазину). Сам Кріс Сандерс знову озвучив нестримного прибульця, якого Ліло називає Стічем. І як у версії 2002 року, тут звучать класичні пісні Елвіса Преслі.

Сюжет «Ліло і Стіч»

На далекій планеті вчений з багатьма очима, на ім’я Джамба (його грає Зак Галіфіанакіс), створює істоту під кодовим ім’ям 626 — ідеальну машину для руйнувань. Лідерка планети (Ганна Веддінгем продовжує манірну інтонацію, яку у мультфільмі задала Зої Колдуелл) наказує знищити небезпечного мутанта. Але той тікає на Землю. І тоді вона відправляє за ним Джамбу та «землезнавця» Пліклі — худорлявого одноокого прибульця, якого Біллі Магнуссен грає з щирою наївністю. Прибувши на Землю, вони маскуються під людей — і виглядають як Галіфіанакіс і Магнуссен.

Тим часом 626 ловлять у притулку для собак, але він тікає з клітки. Побачивши плакат із закликом «Візьми з притулку», він намагається стати більш схожим на собаку. 626 ховає другу пару рук, шипи на спині та антенки.

Шестирічна Ліло (Мая Кеалоха) сумує за батьками, потерпає від знущань дівчат у школі танців гулу і постійно почувається чужою. Вона бачить 626 у притулку, і коли той повторює рухи собаки з плаката й обіймає її, Ліло миттєво закохується в нього. Вона забирає його додому й називає Стічем.

Цього разу фільм приділяє значно більше уваги Нані, ніж у 2002 році. Її грає Сідні Елізебет Агудонг з теплом і внутрішнім вогнем. Нані — не просто стривожена опікунка, вона має власні мрії та внутрішні суперечності. Дуже доречною стала поява Туту (Емі Гілл) — відкритої бабусі, яка опікується другом Нані Девідом (Кайпо Дудоіт). Кортні Б. Венс виконує роль Кобри Баблза — федерального агента, що розслідує появу прибульців. Його образ доповнює сережка в вусі.

Сім’я та інклюзивність

Ще з 2002 року багато глядачів замислювалися: чи Ліло в спектрі аутизму? Вона часто не вловлює соціальні сигнали й має деякі нав’язливі ідеї (наприклад, віру в те, що риба керує погодою). Але незалежно від того, як це трактувати, один із головних мотивів обох фільмів — те, як турбота про іншого допомагає Ліло впоратися з втратою батьків і краще зрозуміти складну роль Нані, яка намагається довести соціальній працівниці (Каррере), що здатна дбати про сестру. Стіч теж проходить шлях: від сили хаосу, що ототожнює себе з монстром із фільму, до істоти, яка хоче любити й бути улюбленою — стати частиною родини.

Маленькі глядачі, які щойно знайомляться з історією, оцінять і трохи «брудного» гумору, і пустощі в стилі буфонади, і головне — заспокійливу думку про те, що сім’я буває різною, і обрана родина — не менш справжня. Режисер Дін Флейшер Кемп додав у стрічку ту ж ніжну чутливість, яку ми бачили в «Марсель, мушля в черевичках». Він дбайливо зберіг ключові елементи оригіналу, водночас зробивши фільм більш інклюзивним.

Висновок

Завжди хочеться побачити знайому історію з новими героями та новими задумками. Якщо не це — то хоча б сміливе й глибоке переосмислення знайомого. Таке рідко вдається. Але іноді буває приємно отримати просто добрий, теплий фільм, який шанобливо звертається до фанатів і розвиває улюблену історію — саме таким і став «Ліло і Стіч» (2025).

І хоча нова версія фільму навряд чи виправдовує чергове розширення бібліотеки Disney, у картині залишилося головне: щирі акторські роботи, неймовірна гавайська природа, хаотичний гумор, захопливі сцени серфінгу та зворушливе втілення ідеї «ohana» — тобто родини, включно з тією, яку ми створюємо самі.

Оцінка «Ліло і Стіч»: 8 з 10

Дивіться інші огляди фільмів на сайті.

Огляд «Пригоди Паддінгтона в Перу» – фільм, який зігріє серце