Огляд «Тіньовий загін»: коли родина — важливіша за сюжет

З 19 червня в українських кінотеатрах транслюють бойовик «Тіньовий загін». Пропонуємо огляд фільму та відгуки про цю стрічку, щоб можна було вирішити, чи варта вона уваги.

Сюжет «Тіньовий загін»

Двоє гарячих, спритних найманців працюють на секретну урядову організацію. Вони закохуються одне в одного, мріють про сім’ю, але уряд не хоче їх відпускати. Тож пара тікає, щоб почати нове життя. Проте минуле наздоганяє їх: колишні колеги повертаються з рушницями й погрозами.

Знайомий сюжет, правда? Це є було вже. Це вже класика для фільмів, де родинні будні переплітаються з перестрілками. І «Тіньовий загін» — ще один приклад такого жанру. На жаль, він такий же безликий, як і його назва.

А шкода. Бо у фільму є що показати — щонайменше за режисурою стоїть Джо Карнахан. У 2000-х його вважали зіркою екшн-трилерів завдяки «Нарко» та «Козирним тузам». Потім була невдала спроба перезавантажити «Команду А» і повільний перехід до телевізійних проєктів. І хоча «Сірий» із Ліамом Нісоном став несподівано глибоким, а «Копшоп» подарував трохи брудного драйву, «Тіньовий загін» виглядає як пілот до випадкового серіалу на NBC.

Фільм починається з пафосної цитати Пола Персалла: «Наша головна потреба — не вижити, а мати родину». Здається, Домінік Торрето з «Форсажу» міг би набити ці слова собі на попереку.

Далі ми знайомимось з Айзеком (Омар Сі) — зразковим татом для свого п’ятирічного сина Кая (Жаліл Камара). Вони купаються, вивчають французьку, слухають «Truly» Лайонела Річі. Але як тільки в банк, де вони опинилися, вриваються грабіжники, Айзек знімає слуховий апарат, просить сина заплющити очі — і швидко, без емоцій, вбиває всіх.

Стає очевидно: Айзек — не просто турботливий тато. Колись він і його дружина Кайра (Керрі Вашингтон) були частиною елітної групи під назвою «Тіньовий загін», яку очолював безжальний Джек Сіндер (Марк Стронґ — ідеальний кандидат на роль лисого лиходія). Коли подружжя втекло, Кайра почала полювання на колишніх товаришів, аби ті не загрожували їхній дитині. Але Сіндер зробив кар’єру — тепер він якийсь високий чиновник у G7 — і вирішив прибрати зайвих свідків. Тож збирає «загін» знову і подвоює винагороду за голову кожного.

Сценарій

Якщо сюжет здається розмитим — то це тому, що фільм і справді так його подає. Знятий у стилі дешевого бойовика від EuropaCorp, з постійною зміною локацій і без будь-якої логіки. Кожен поворот сюжету можна передбачити за три сцени наперед, а ті несподіванки, що все ж трапляються, виглядають випадковими.

Сценарій ледве тримається купи. Глядач майже не встигає відчути зв’язок між героями, перш ніж усе скочується в чергову перестрілку. Другорядні персонажі з’являються й зникають без пояснень. А лиходії, які мали б бути серйозною загрозою, просто відстрілюються у випадковій сцені на пляжі.

Персонажі

Та головна проблема — хімія між Омаром Сі й Керрі Вашингтон. Її немає. Обоє ніби грають у різних фільмах, а маленький Камара — типовий кіношний «миленький хлопчик», якого тягнуть за собою в небезпечні пригоди. Його саджають у багажник суперкара, що кілька разів перекидається, — і він просто сміється. Сценаристи, схоже, сподівалися, що глядач розтане від його реплік, але ті лише дратують.

Керрі Вашингтон, яка також виступила продюсеркою, перевантажує свій образ емоціями й слізними монологами. Можна було б зробити її «альфа-мамою» — жорсткою, крутою, рішучою. Але замість цього ми отримуємо плаксиву героїню з постійними зверненнями до «цінності родини».

Найкраще, що є у фільмі — це Омар Сі. Він із задоволенням грає головну роль у американському бойовику, показує хорошу фізичну форму, приємний у сценах із сином. Плюс до цього — пара забавних другорядних персонажів: Тітка та Дядько. Вони трохи розбавляють сірість стрічки — і справді здається, ніби імпровізують кращі жарти. Їхній фільм я б подивився охочіше.

Можна було б пробачити слабкий сценарій і картонних героїв, якби бодай екшн був видовищним. Але Карнахан тут теж не в формі. Є кілька цікавих ідей — наприклад, сцена, де сім’я відстрілюється від переслідувачів на байках і вантажівках у тумані й під спалахами світла. Але ця сцена минає швидко, а далі знову конфлікти без сенсу й похмуре бурчання Марка Стронґа.

Висновок

«Тіньовий загін» намагається поєднати сімейну драму з бойовиком, але не справляється ні з тим, ні з іншим. Суміш «Справжнього кохання» та «Містер і місіс Сміт» — але без драйву, шарму й гумору. І справді — це історія не надто вражаюча.

Оцінка «Тіньовий загін»: 2 з 10

Дивіться інші огляди фільмів на сайті.