Огляд «Аватар 3: Вогонь і попіл» — красива пастка Джеймса Кемерона

Чи є хтось кращий за Джеймса Кемерона у мистецтві сиквелів? «Термінатор 2: Судний день», «Чужі» та «Аватар: Шлях води» — чудові приклади того, як розвивати ідеї, а не просто повторювати їх у надії, що глядач не помітить. Тому логічно було йти на «Аватар 3» з очікуванням, що фільм розширить світ і теми перших двох частин, а не прокрутить усе ще раз. Ці надії варто залишити при вході.

Так, «Аватар: Вогонь і попіл» уміє в масштаб. Інакше й бути не могло. Але фільм марнує шанс завершити потенційну трилогію з емоційною вагою та люттю. Хоча, не здивуюся, якщо з’явиться і четверта частина. Стрічка постійно підкидає нові ідеї у сценарії Ріка Джаффи та Аманди Сілвер, а потім тікає назад у безпечну синю зону знайомих рішень. Так, цей фільм писали як один довгий сценарій разом із «Аватаром: Шлях води». Але це не виправдовує дивне самоповторення. Картина відбиває ті самі сюжетні удари настільки часто, що майбутні покоління навряд чи зможуть відрізнити один фільм від іншого. Хороші сиквели не повторюють. Вони нарощують. А тут — красиве тупцювання на місці.

Сюжет «Аватар 3»

Минув рік після фіналу «Шляху води», де загинув Нетеям. Джейк (Сем Вортінгтон) віддалився від сина Ло’ака (Брітейн Далтон). Саме Ло’ак відкриває фільм оповіддю про втрату. Сцена виглядає сильно й обіцяє історію про горе та провину. Але ця обіцянка так і не розкривається. Джейк і Ло’ак намагаються налагодити стосунки після трагедії. Нейтірі (Зої Салдана) тим часом тоне у власному болю. Вона не знаходить опори так далеко від дому. Кемерон знову грається з темами миру й сили. Він протиставляє тих, хто живе в гармонії з Матір’ю-природою, або Ейвою, тим, хто прагне все знищити.

До другої категорії знову належить Куоріч (Стівен Ленґ). Тепер він повноцінний на’ві. Водночас він незграбно ходить військовою базою та роздає накази персонажам Іді Фалко та Джованні Рібізі. Посередині опиняється Спайдер (Джек Чемпіон). У «Вогні і попелі» він займає надто багато екранного часу. Тепер це прийомний син Джейка й Нейтірі. Кілька вдалих сцен між Спайдером і Кірі (Сіґурні Вівер) про відчуття чужинців у власних спільнотах не рятують ситуацію. Спайдер залишається слабо прописаним персонажем. Це дратує ще більше, бо для сюжету він раптом стає ключем до майбутнього панування людей над планетою. Вівер, своєю чергою, блискуче передає біль Кірі — дівчини, чия ідентичність заважає їй наблизитися до того, що, як їй здається, зробить її щасливою.

У цю напружену сімейну історію вривається Варанг (Уна Чаплін). Вона — візуально яскрава лідерка культоподібної групи воїнів на’ві Манґкван. Якщо Тоноварі (Кліфф Кертіс) та водний клан Меткайїна уособлюють пошук миру в часи конфлікту, то Манґкван — їхня протилежність. Вони майже дикі. Їх веде імпульсивне й егоїстичне насильство. Коли Куоріч потрапляє до лігва Варанг, Кемерон знімає найкращу сцену фільму. Він малює її як культову лідерку, майже в дусі Менсона. Вона править силою та маніпуляціями.

Щось пішло не так

І саме тут фільм усе псує. Без спойлерів. Варанг швидко зводять до другорядної, а то й третьорядної ролі. Вона стає додатком до Куоріча, а не повноцінною антагоністкою. Це одне з найбільших розчарувань у кар’єрі Кемерона. Особливо з огляду на те, як майстерно він умів створювати сильних жіночих героїнь і лиходійок раніше. Замість розвитку Варанг або Спайдера «Аватар 3» мчить до фіналу, який майже повністю повторює «Шлях води». Навіть браконьєри знову недооцінюють здатність тулкунів зіпсувати їм день.

Звісно, багато хто пробачить сценарні проблеми заради видовища. У час, коли індустрія стискається під тиском посередніх стримінгових релізів і надмірної кількості ШІ, легко закрити очі на недоліки заради масштабу. Кемерон залишається одним із небагатьох режисерів, які справді намагаються дати глядачеві максимум за його квиток. Якщо він більше ніколи не зніме нічого поза цією франшизою, а це виглядає дедалі ймовірніше, він усе одно зробив рідкісну річ. Він створив власний кіновсесвіт. Він переживе нас усіх через парки розваг, іграшки, відеоігри та інше. Частина мене хоче пробачити фільму «Аватар: Вогонь і попіл» все лише за цей мільярдний розмах.

Висновок

Але відчуття змарнованого потенціалу не зникає. Нереалізовані лінії Варанг і Спайдера. Сцени, які виглядають як копірка з «Шляху води». Важко уявити, що хтось назве цей фільм найкращим у трилогії. І саме це здається новим і дивним для Джеймса Кемерона. Колись він умів підвищувати температуру в сиквелах. Тут же він радше перебирає уламки.

Оцінка «Аватар: Вогонь і попіл»: 6/10