Огляд «Чужий: Земля» — коли люди стають гіршими за монстрів

Автори серіалу «Чужий: Земля» перенесли дію опусу Рідлі Скотта на Землю. І саме тут стає зрозуміло: найбільші монстри — це люди. Пропонуємо огляд нового серіалу та відгуки про нього.

Іронія «Чужого» завжди була в одному: у центрі зустрічі з жахливим створінням ховається питання — що робить нас справді людьми? У першому фільмі 1979 року головним шоком стало відкриття, що Еш, науковий офіцер екіпажу, не людина, а андроїд.

Далі ця тонка межа між людським і штучним знову і знову виникала в різних формах. А в епоху «Прометея» та «Чужого: Заповіт» серія заговорила про екзистенційні питання — про людину, яка прагне глянути в обличчя Богу.

Тепер історія закономірно приходить туди, де й мусить бути. На Землю. Саме тут «Чужий: Земля» отримує наймасштабніше трактування — і сюжетно, і візуально, і в плані головної теми: хто ми такі як вид?

Сюжет «Чужий: Земля»

Події відбуваються за два роки до першого фільму. Ноа Гоулі створює моторошну й водночас гіпнотичну епопею. Вона ставить питання: що робить нас людьми? Тіло? Розум? Пам’ять і емоції? Можливо, милосердя та почуття. А може, гординя і витончена жорстокість — те, що робить нас навіть більш звірами, ніж будь-який ксеноморф.

Ці ідеї втілені у новому персонажі. У світі, де п’ять корпорацій керують планетою, геній-самодур Кавальєр (Самуель Бленкін), глава Prodigy Corporation, запускає експеримент: свідомість тяжкохворої дівчинки Марсі переносять у синтетичне тіло. Так народжується гібрид Венді (Сідні Чендлер). Її спогади залишилися, але тепер вони в безсмертному, вдосконаленому тілі.

Це прорив, який оголює головний парадокс людини. У гонитві за безсмертям ми насправді тікаємо від найбільшого страху — смерті. Але ким чи чим є Венді? Людиною? Машиною? Чужою?

Після цього експерименту інші діти теж отримують нові тіла. Разом вони формують команду, яка вирушає на рятувальну місію до корабля з інопланетними зразками. І тут починається те, на що чекають фанати: зіткнення з ксеноморфами. Бої не є головним у серіалі, але вони видовищні. Є навіть окремий епізод-спогад, що відсилає до першого «Чужого».

Питання людяності

Найбільше вражає інше: Гоулі вловив відчуття тривоги й безвиході з оригінального фільму Скотта. А ще вплів у сюжет елементи «Того, що біжить по лезу» — роздуми про тіло й душу, створені корпораціями. У часи штучного інтелекту та олігархів-мільярдерів ці питання звучать особливо боляче.

Справжній жах серіалу — не ксеноморфи. Він у людях. Венді поступово відчуває зв’язок із Чужим і питає себе: вона більше людина чи більше чужа? І чи не краще бути чужою, ніж такою людиною?

«Я не хочу бути людиною, якщо люди — це ті, хто тільки й робить, що вбиває», — каже Венді.

Висновок

У 1979-му нас лякав слоган:

«У космосі ніхто не почує твій крик».

Можливо, так навіть краще. Бо тут, на Землі, ми чуємо крики одне одного. І виявляється, що справжні монстри — ми самі.

Ноа Гоулі зробив щось неймовірне: він не просто оживив франшизу «Чужий», а дав їй новий сенс і новий страх. Певно, це найкраще, що сталося з цим кін всесвітом з часів «Чужих» — другого фільму режисера Джеймса Кемерона.

Оцінка «Чужий: Земля»: 9 з 10

Дивіться інші огляди фільмів на сайті.